Сумна звістка для Біляївської громади
Знову надійшла трагічна новина.
20 травня 2025 року, у госпіталі міста Дніпра, після поранення, зупинилося серце нашого земляка — Ганзія Артема Павловича.
Артем народився 29 квітня 1993 року в селі Миронівка Первомайського району Харківської області. У 1999 році пішов до першого класу Миронівської школи, яку з успіхом закінчив. Його мама виховала його сміливим, добрим і відповідальним хлопцем.
Артем був звичайним сільським юнаком із великими мріями — про світле майбутнє, мир в Україні, про щасливу родину. Але клята війна обірвала життя цієї світлої, позитивної, життєрадісної людини.
Саме таким його згадують вчителі — ініціативним, винахідливим, стриманим і дуже сумлінним. Він завжди був у центрі шкільного життя, готовим прийти на допомогу кожному. З тих людей, які завжди казали: «Якщо не я, то хто?»
Клас, у якому навчався Артем, був дружним, там не було байдужих. Але саме Артем був його серцем і душею, справжнім лідером. Такий учень — це подарунок долі для будь-якого класного керівника.
У 2010 році після закінчення школи вступив до Харківського індустріально-педагогічного технікуму. Після навчання певний час працював у Харкові.
У 2018 році був призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ, після чого підписав контракт і продовжив захищати Батьківщину. Після завершення контракту працював у виправній колонії в місті Первомайський.
Був одружений, виховував сина.
З початком повномасштабного вторгнення Артем без вагань знову став до лав Збройних сил України. Служив під позивним «БРОНЯ». Протягом цього часу отримав два важких поранення, але після реабілітації щоразу повертався до своїх побратимів. До останнього залишався вірним присязі, обравши шлях воїна.
Щирі співчуття родині, побратимам і всім, хто знав Артема. Вічна пам’ять і слава Герою. Низький уклін.
